Інший міністр 8 страница. — Мені здається — додав Белбі, побоюючись кусати м’ясо, поки Слизоріг його діймає

— Мені здається... — додав Белбі, побоюючись кусати м’ясо, поки Слизоріг його діймає. — Е-е... він з моїм татом у не дуже добрих стосунках, розумієте, тому я мало що й знаю...

Він ще щось бурмотів, але Слизоріг лише холодно всміхнувся й повернувся до Маклаґена.

— А ти, Кормаче? Як я знаю, ти часто бачишся зі своїм дядьком Тиберієм, бо він має чудовий знімок, де ви удвох полюєте на клинохвостів, здається у Норфолку?

— Так, то була гарна забава, це точно, — підтвердив Маклаґен. — Ми там були з Берті Гіґзом і Руфусом Скрімджером... зрозуміло, ще до того, як він став міністром...

— Ага, то ти знаєш Берті й Руфуса? — засяяв Слизоріг, пропонуючи всім пиріжки з маленької таці; до того ж Белбі чомусь не дісталося. — А скажи мені...

Саме це Гаррі й підозрював. Усіх було запрошено через те, що вони були пов’язані з кимось відомим або впливовим... усі, крім Джіні. Забіні, якого допитували після Маклаґена, виявився сином відомої своєю вродою відьми (я Гаррі зрозумів, вона сім разів виходила заміж, причому кожен її чоловік помирав загадковою смертю, залишаючи їй гори золота). Настала Невілова черга: це були дуже неприємні десять хвилин, бо Невілових батьків, відомих аврорів, довели до божевілля катуванням Белатриса Лестранж разом з іншими посіпаками-смертежерами. Під кінець Невілового розпитування у Гаррі склалося враження, що Слизоріг не поспішає з остаточною оцінкою Невіла, доки не з’ясується, чи йому передалися від батьків хоч якісь здібності.

— А зараз, — незграбно засовався Слизоріг на сидінні виглядом конферансьє, що оголошує вихід зірки. — Гаррі Поттер! 3 чого почати? Я увесь час згадую наше літнє знайомство!

Він якусь мить придивлявся до Гаррі, наче до великого й соковитого кусня фазана, а тоді сказав:

— “Обранець”, як тебе тепер називають!

Гаррі промовчав. Белбі, Маклаґен і Забіні витріщилися на нього.

— Авжеж, — сказав Слизоріг, уважно дивлячись на Гаррі, — уже кілька років ходять чутки... Пам’ятаю, коли... ну...після тієї жахливої ночі... Лілі... Джеймс... а ти вижив... і пішли плітки, що ти володієш надприродним даром...

Забіні ледь чутно пирхнув, що явно означало певний скептицизм. З-за спини Забіні раптом пролунав сердитий голос.

— Аякже, Забіні, це ж у тебе такий великий талант... хизуватися...

— Ой, лишенько! — благодушно хихикнув Слизоріг, озираючись на Джіні, що люто зиркала на Забіні з-за Слизорогового черева. — Стережися, Блез! Я бачив, коли проходив повз її купе, як ця панночка блискуче виконувала закляття “Кажанячі шмарки”! Я б її не сердив!

Забіні лише презирливо гмикнув.

— Та все ж, — Слизоріг знову повернувся до Гаррі. — Такі цього літа чутки. Не знаєш, кому й вірити, “Віщун” давно вже славиться неточностями й помилками... але мало хто сумнівається, враховуючи кількість свідків, у тому, що в міністерстві коїлося щось небачене, а ти був у самісінькому епіцентрі тих подій!



Гаррі не знав, як, не вдаючись до відвертої брехні, викрутитися з цієї ситуації, тому просто кивнув, але так нічого й не сказав. Слизоріг аж засяяв.

— Яка скромність, яка скромність! Не дивно, що Дамблдор так захопився... отже, ти там був? А всі інші розповіді... такі сенсаційні, що вже й не знаєш, кому вірити... скажімо, про те легендарне пророцтво...

— Ми не чули пророцтва, — втрутився Невіл і порожевів, наче квітка герані.

— Це правда, — рішуче підтвердила Джіні. — Ми з Невілом теж там були, а вся ця нісенітниця з “Обранцем” — просто чергові вигадки “Віщуна”.

— То ви теж там були? Справді? — щиро втішився Слизоріг, позираючи то на Джіні, то на Невіла, але ті сиділи мовчки, не спокушаючись на його підбадьорливу усмішку. — Так... ну... це правда, що “Віщун” любить прибрехати... — трохи розчаровано продовжив Слизоріг. — Пам’ятаю, як мені розповідала дорогенька Ґвеноґа... тобто та сама Ґвеноґа Джонс, капітан “Гарпій з Голігеду”...

Він пустився в нудотні спогади, та Гаррі відчував, що Слизоріг ще не наситився випитуваннями, бо Невіл і Джіні його, мабуть, анітрохи не переконали.

Слизоріг і далі сипав різними небилицями про визначних чаклунів, яких він навчав і які завжди з радістю ставали членами так званого “Слизоклубу” в Гоґвортсі. Гаррі не міг усидіти на місці, так йому хотілося звідси піти, але він не знав, як це ввічливо зробити. Нарешті поїзд випірнув з чергової довжелезної смуги туману прямісінько під багряний обрій на заході, і Слизоріг озирнувся, кліпаючи очима в присмерку.

— Господи, та вже ж зовсім темно! Я й не помітив, коли засвітили лампи! Біжіть швиденько й перевдягайтеся в мантії. Маклаґен, заскоч при нагоді, візьмеш книжку про клинохвостів. Гаррі, Блез... і ви заходьте. Це й вас стосується, панночко, — підморгнув він Джіні. — Ну, біжіть уже, біжіть!

Проходячи повз Гаррі в темний коридор, Забіні зиркнув на нього з такою ненавистю, що Гаррі аж здивувався. Разом з Джіні та Невілом він подався через увесь поїзд услід за Забіні.



— Добре, що це закінчилося, — пробурмотів Невіл. — Дивний він чоловік, скажіть?

— Трохи дивний, — погодився Гаррі, не зводячи очей зі спини Забіні. —А ти, Джіні, як туди потрапила?

— Він бачив, як я закляла Захаріаса Сміта, — пояснила Джіні, — пам’ятаєш, того ідіота з Гафелпафу, що був у ДА? Чіплявся до мене як п’явка, щоб дізнатися, що ж сталося в міністерстві, і врешті так мене дістав, що я його закляла... а коли зайшов Слизоріг, то я подумала, що буду покарана, але він чомусь вирішив, що це дуже добре закляття, й запросив мене в гості! Божевільний, правда?

— Це краще, ніж запрошувати когось тільки тому, що в нього відома мати, — сказав Гаррі, похмуро вдивляючись у потилицю Забіні, — чи дядько...

Він замовк на півслові. Йому в голову стрельнула думка, шалена й водночас чудова думка... за якусь хвилину Забіні повернеться в слизеринське купе для шестикласників, а там сидить Мелфой, який вважатиме, що його ніхто не чує, крім колег-слизеринців... якби ж то Гаррі непомітно прослизнув туди за його спиною, чого б він там наслухався й надивився! Щоправда, поїздка вже добігала кінця... до станції Гоґсмід лишалося менше як півгодини, судячи з диких пейзажів за вікном... але ж ніхто, здається, не сприймав підозр Гаррі серйозно, тож він сам мусив їх підтвердити.

— Побачимося пізніше, — шепнув Гаррі, витяг плаща-невидимку і сховався під ним.

— Ти що?.. — здивувався Невіл.

— Потім! — видихнув Гаррі й нечутно наблизився до Забіні, хоч гуркіт поїзда й не потребував такої обережності.

У коридорах було тепер майже безлюдно. Всі порозходилися по своїх купе, щоб перевдягатися в шкільні мантії і складати речі. Хоч Гаррі й скрадався за самою спиною Забіні, ледь його не торкаючись, та все ж не встиг прослизнути в купе, коли Забіні відчинив двері. Довелося швиденько виставити ногу, щоб затримати двері, які вже зачиняв Забіні.

— Що це з ними? — розсердився Забіні і ще раз щосили вгатив Гаррі по нозі розсувними дверима.

Гаррі схопився за двері й різко їх розштовхнув; Забіні, що й досі тримався за ручку, гепнувся боком просто на коліна Ґреґорі Ґойла, зчинився галас, і Гаррі спритно заскочив у купе, тоді, спершись на тимчасово вільне місце Забіні, виліз на багажну полицю. На щастя, Ґойл і Забіні почали сваритися, відвертаючи на себе увагу, бо Гаррі був упевнений, що його ноги ненароком вилізли з-під плаща; і справді, на якусь жахливу мить йому здалося, що Мелфой помітив кросівку; але тут Ґойл зачинив двері й зіштовхнув з себе Забіні; наїжачений Забіні впав на своє місце; Вінсент Креб повернувся до розглядання коміксів. а Мелфой, бридко гигочучи, розлігся відразу на двох місцях, поклавши голову на коліна Пенсі Паркінсон. Гаррі незручно скрутився під плащем, стежачи, щоб кожнісінький сантиметр його тіла був надійно захований, і дивився, як Пенсі відгортала Мелфоєві з лоба прилизане біляве волосся, так задоволено при цьому всміхаючись, немовби на її місці мріяла б опинитися кожна. Ліхтарі, що погойдувалися на стелі купе, яскраво все це освітлювали: Гаррі міг легко прочитати кожнісіньке слово Кребового коміксу.

— Карочє, Забіні, — спитав Мелфой, — то що там хотів Слизоріг?

— Просто намагався підлизатися до людей із зв’язками, — відповів Забіні, що й далі сердився на Ґойла. — Хоч і не багато таких знайшов.

Ця інформація, здається, не задовольнила Мелфоя. —А кого він ще запросив? — поцікавився він.

— Маклаґена з Ґрифіндору, — відповів Забіні.

— Ну, ясно, його дядько велике цабе у міністерстві, — сказав Мелфой.

—... тоді якогось Белбі з Рейвенклову...

— Не може бути, то ж ідіот! — здивувалася Пенсі.

—... а ще Лонґботома, Поттера й ту дівчину Візлі, — закінчив Забіні. Мелфой раптом сів, відкинувши руку Пенсі.

— Він запросив Лонґботома?

— Мабуть, бо Лонґботом там був, — байдуже підтвердив Забіні.

—А що в Лонґботомі зацікавило Слизорога? Забіні стенув плечима.

— Поттер, дорогоцінний Поттер, карочє, він явно хотів побачити самого “Обранця”, — глузливо скривився Мелфой, — але ту пацанку Візлі! Що в ній такого особливого?

— Вона подобається багатьом хлопцям, — сказала Пенсі, уважно стежачи за Мелфоєвою реакцією. — Навіть ти, Блез. вважаєш, що вона кльова, а ми знаємо, який ти перебірливий!

— Я й пальцем не торкнувся б до такої, як вона, брудної зрадниці роду, навіть якби вона була гарна як лялька, — холодно заперечив Забіні, і Пенсі це втішило. Мелфой знову ліг їй на коліна й дозволив пестити своє волосся.

— Карочє, жаль, що в Слизорога такий смак. Мабуть, це вже старечий маразм. Ганебно, бо мій старий завжди казав, що свого часу з нього був добрий чаклун. Мій старий колись належав, тіпа, до його улюбленців. Слизоріг, мабуть, не чув, що я в поїзді, а то б...

— Я не надто сподівався б на його запрошення, — сказав Забіні. — Коли я зайшов, він мене спитав про Нотового батька. Вони нібито давні друзі, але коли він почув, що того зловили в міністерстві, то не зрадів, а Нот запрошення не отримав. Не думаю, що Слизорога цікавлять смертежери.

Мелфоя це явно засмутило, однак він постарався легковажно пирхнути.

— А кого це колупає, що саме його цікавить? Хто він такий, якщо розібратися? Звичайний тупий учителюга. — Мелфой демонстративно позіхнув. — Карочє, можливо, наступного року мене взагалі не буде в Гоґвортсі, то що мені до того, подобаюсь я якомусь старому жирному пердунові чи ні?

— Як це так, що тебе не буде в Гоґвортсі? — обурилася Пенсі, переставши пестити Мелфоя.

— Ніколи нічого не відомо, — ухилився від відповіді Мелфой, і на його губах з’явилася тінь усмішки. — Можливо, я... е-е... візьмуся за щось важливіше й цікавіше.

Гаррі завмер під своїм плащем на багажній полиці, а його серце шалено загупало. Що б на це сказали Рон з Герміоною? Креб і Ґойл тупо дивилися на Мелфоя; було очевидно, що вони ні сном ні духом не чули про плани взятися за щось важливіше й цікавіше. Навіть Забіні не втримався і пихатий вираз його обличчя змінився на зацікавлений. Ошелешена Пенсі знову гладила Мелфоєве волосся.

— Ти маєш на увазі... Його?

Мелфой знизав плечима.

— Стара каже, щоб я закінчив освіту, але я особисто не вважаю, що це зараз так важливо. Карочє, подумайте... коли запанує Темний Лорд, хіба не байдуже йому буде, скільки хто отримав СОВ чи які склав НОЧІ? Ясно, що байдуже... йому головне те, хто чим йому прислужився, яку виявив відданість.

— І ти вважаєш, що саме ти зумієш для нього щось зробити? — в’їдливо спитав Забіні. — У шістнадцять років і нічого не вміючи?

— Я вже, здається, сказав. Можливо, для нього моє вміння — не головне. Можливо, та робота, яку я повинен для нього виконати, не потребує ніякого вміння, — спокійно відповів Мелфой.

Креб і Ґойл сиділи з роззявленими, як у гаргуйлів, ротами. Пенсі дивилася на Мелфоя з благоговінням.

— Карочє, я вже бачу Гоґвортс, — сказав Мелфой, насолоджуючись ефектом, і махнув рукою на потемніле вікно. — Пора натягати мантії.

Гаррі так уважно дивився на Мелфоя, що не помітив Ґойла, який поліз по свою валізу; коли він її стягав, вона боляче вдарила Гаррі по голові. Хлопець мимоволі зойкнув від болю, а Мелфой насупився й поглянув на багажну полицю.

Гаррі не боявся Мелфоя, та йому однак не хотілося, щоб зграя недоброзичливих слизеринців виявила, як він ховається під плащем-невидимкою. На очі йому навернулися сльози, на голові росла ґуля, але він обережно, щоб не скинути плаща, вийняв чарівну паличку й, затамувавши подих, чекав. На його радість, Мелфой вирішив, що йому той шум причувся; він, як і всі, перевдягся в мантію, замкнув валізу і, доки поїзд смикався й гальмував, зав’язав на шиї нового цупкого дорожнього плаща.

Гаррі бачив, як коридори знову заповнюються учнями, і сподівався, що Герміона з Роном таки витягнуть на перон його речі, адже він мусив сидіти у своїй схованці, аж доки спорожніє купе. Нарешті, востаннє смикнувшись, поїзд остаточно зупинився. Ґойл розсунув двері й почав розштовхувати юрбу другокласників; Креб і Забіні подалися за ним.

— Карочє, йди, — звелів Мелфой Пенсі, яка чекала його з простягнутою рукою, ніби мала надію, що він за неї візьметься. — Я хочу дещо перевірити.

Пенсі вийшла. Тепер у купе залишилися тільки Гаррі й Мелфой. Учні проходили повз них, сходили на темний перон. Мелфой підійшов до дверей купе й опустив шторки, щоб ніхто з коридору не міг зазирнути. Тоді нахилився над своєю валізою і знову її відчинив.

Гаррі визирав з-над краю багажної полиці, і його серце закалатало. Що хотів Мелфой сховати від Пенсі? Може, він зараз побачить ту загадкову поламану річ, яку так важливо було полагодити?

— Петрифікус Тоталус!

Без жодного попередження Мелфой спрямував чарівну паличку на Гаррі — і того миттю спаралізувало. Ніби на сповільнених кінокадрах він злетів з багажної полиці й боляче гепнувся, аж задрижала підлога, просто під ноги Мелфоєві, затиснувши під собою плащ-невидимку й виставивши напоказ усе своє тіло, до того ж ноги його й досі були незграбно зігнуті в колінах. Не міг поворухнути жодним м’язом, лише дивився на Мелфоя, обличчя якого розтяглося в кривій посмішці.

— Я так і думав, — радісно проказав той. — Я чув, як тебе гахнула Ґойлова валіза. І ще мені здалося, ніби я бачив, як у повітрі блиснуло щось біле, коли вернувся Забіні. .. — Мелфоїв погляд затримався на кросівках Гаррі. — Мабуть, це ти й двері притримав, коли Забіні заходив у купе?

Якусь мить він уважно дивився на Гаррі.

— Ти, Поттере, не почув нічого такого, за що б я боявся. Але якщо я вже тебе тут застукав...

І він щосили наступив Гаррі на лице. Гаррі відчув, як зламався ніс; кров бризнула навсібіч.

— Це, блін, від мого старого. А тепер, подивимось... Мелфой витяг плаща-невидимку з-під непорушного тіла Гаррі й накрив ним хлопця.

— Карочє, не думаю, що тебе знайдуть, поки поїзд не повернеться до Лондона, — спокійно проказав він. — Побачимося, Поттер... або й ні.

І Мелфой, старанно потоптавшись Гаррі по пальцях, вийшов з купе.

— РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ —

Снейпова перемога

Гаррі не міг поворушити жодним м’язом. Лежав під плащем-невидимкою, відчуваючи, як з носа юшить гаряча кров, заливаючи обличчя, і прислухався до голосів та кроків у коридорі. Перша думка була, що перед тим, як поїзд рушить назад, усі купе мають перевіряти. Але майже миттєво він пригнічено усвідомив, що навіть якби хтось і зазирнув у це купе, то його б не побачив і не почув. Сподіватися можна було тільки на те, що хтось сюди зайде й на нього наштовхнеться.

Гаррі ще ніколи не відчував такої лютої ненависті до Мелфоя, як оце зараз, коли лежав тут на спині, наче безпорадна черепаха, а кров крапала просто в роззявлений рот. Ідіотська ситуація, в яку він сам себе загнав... і ось у коридорі вже стихли останні кроки; тепер чулося човгання по темному перону, скрегіт валіз і відгомін розмов.

Рон і Герміона подумають, що він зійшов з поїзда без них. Коли вони прибудуть до Гоґвортса, посідають у Великій залі, оглянуть ґрифіндорський стіл кілька разів і врешті-решт збагнуть, що його немає, то він уже буде десь на пів-шляху до Лондона.

Гаррі намагався видушити з себе бодай якийсь звук, хоч би хрюкнути, та це було неможливо. Тоді він згадав, що деякі чарівники, такі як Дамблдор, могли виконувати закляття мовчки, і спробував викликати чарівну паличку, що випала йому з руки, знову й знову вимовляючи подумки: “Акціо чарівна паличка!”, — але нічого не відбувалося.

Здавалося, він чує шелестіння дерев навколо озера й далеке ухкання сови, але не було жодного звуку, який наводив би на думку, що його шукають, не було (хоч він і зневажав себе за такі надії) жодного панічного голосу, який питав би, де дівся Гаррі Поттер. Його охопила безнадія, коли він уявив колону запряжених тестралами диліжансів, що рухається до школи, та вибухи реготу з того диліжанса, де їде Мелфой і розповідає своїм посіпакам-слизеринцям про напад на Гаррі.

Поїзд смикнуло, й Гаррі перекотився на бік. Тепер замість стелі він бачив пилюку під лавами. Запахкав паротяг, і підлога затряслася. “Експрес” вирушав і ніхто не знав, що Гаррі й досі у вагоні...

І тут він відчув, як злітає з нього плащ-невидимка і хтось каже:

— Привіт, Гаррі.

Спалахнуло червоне світло, й тіло Гаррі відклякло; він спромігся переміститися в достойнішу — сидячу — позу, швидко стер рукою кров з роз’юшеного обличчя й підняв голову, щоб глянути на Тонкс, яка тримала в руках його плащ-невидимку.

— Йдемо звідси, бігом, — сказала вона, бо вікна вагона вже вкрилися парою і поїзд почав від’їжджати зі станції. — Побігли, доведеться стрибати.

Гаррі кинувся за нею в коридор. Тонкс відчинила двері вагона й зістрибнула на перон, який тікав з-під ніг, бо поїзд уже набирав швидкість. Гаррі стрибнув за нею, похитнувся, приземляючись, але встиг випростатися саме вчасно, щоб побачити, як яскраво-червоний паротяг завернув на повній швидкості за поворот і зник з очей.

Холодне вечірнє повітря трохи вгамувало пульсуючий біль у носі. Тонкс дивилася на нього; він був сердитий і присоромлений тим, що його виявили в такому дурнуватому стань Вона мовчки віддала йому плащ-невидимку.

— Хто це зробив?

— Драко Мелфой, — гірко сказав Гаррі. — Дякую за... ну...

— Пусте, — без тіні усмішки відповіла Тонкс. Навіть у пітьмі Гаррі бачив, що в неї знову мишасто-сіре волосся і зажурений вигляд, як і тоді, в “Барлозі”. — Якщо не ворушитимешся, я приведу до ладу твого носа.

Гаррі не дуже сподобалася ця ідея; він хотів піти до мадам Помфрі, завідувачки шкільної лікарні, якій більше довіряв, коли йшлося про зцілювальні чари, але подумав, що відверто про це сказати було б грубо, тому завмер на місці й заплющив очі.

— Епіскі, — вимовила Тонкс.

Ніс у Гаррі став дуже гарячий, а тоді дуже холодний. Гаррі боязко його помацав. Начебто зцілений.

— Дуже дякую!

— Ти краще знову накинь плаща, і підемо до школи, — порадила Тонкс, так само без усмішки. Коли Гаррі накинув плаща, вона змахнула чарівною паличкою; з палички шугонула величезна срібляста чотирилапа істота й метнулася кудись у темряву.

— Це був патронус? — запитав Гаррі. Йому доводилося бачити, як Дамблдор посилав подібні повідомлення.

— Так, я відіслала в замок звістку, що ти зі мною, щоб не турбувалися. Ходімо, не гаймо часу. Вони вирушили в напрямку путівця, що вів до школи.

— Як ти мене знайшла?

— Помітила, що ти не вийшов з поїзда, і ще я знала, що ти маєш цього плаща. Думала, ти від когось ховаєшся. А як побачила, що шторки того купе опущені, то вирішила перевірити.

— А чого ти тут, до речі? — поцікавився Гаррі.

— Я тепер перебуваю в Гоґсміді, щоб забезпечувати школі додаткову охорону, — пояснила Тонкс.

— Там тільки ти одна, чи?...

— Ні, є ще Правдфут, Севідж і Доліш.

— Доліш — це той аврор, якого торік атакував Дамблдор?

— Саме так.

Вони пленталися темним безлюдним путівцем по свіжих коліях від диліжансових коліс. Гаррі поглядав з-під плаща на Тонкс. Торік вона засипала всіх запитаннями (що часом аж дратувало), постійно сміялася й жартувала. Тепер же здавалася постарілою, серйозною й цілеспрямованою. Це так на неї вплинули події в міністерстві? Гаррі обсіли неприємні думки, що Герміона, мабуть, запропонувала б йому розрадити Тонкс з приводу Сіріуса, запевнити її, що вона ні в чому не винна, однак не міг себе пересилити. Гаррі не звинувачував її в Сіріусовій смерті; її провина була не більша, ніж провина будь-кого іншого (до того ж значно менша, ніж його самого), але він волів би узагалі не говорити про Сіріуса. Отож вони мовчки брели крізь холодну ніч і за ними по землі шурхотів довжелезний плащ Тонкс.

Завжди добираючись диліжансом, Гаррі не усвідомлював, як далеко до Гоґвортса від станції Гоґсмід. З великим полегшенням він нарешті побачив високі колони обабіч брами з крилатими вепрами вгорі. Він змерз, зголоднів і був би дуже радий позбутися цієї нової, понурої Тонкс. Та коли простяг руку, щоб відчинити браму, то виявив, що на ній висить ланцюг із замком.

— Алогомора! — впевнено сказав він, націлившись чарівною паличкою на замок, але нічого не сталося.

— Тут це не діє, — пояснила Тонкс. — Браму зачарував сам Дамблдор. Гаррі роззирнувся навсібіч.

— Я можу перелізти через мур, — припустив він.

— Не зможеш, — рішуче заперечила Тонкс. — Усі мури закляті антивломлювальними чарами. Цього року заходи безпеки стократ посилили.

— Тоді, — Гаррі вже дратувало, що Тонкс не бажає щось порадити, — доведеться ночувати тут.

— Хтось по тебе вже йде, — відказала на це Тонкс. — Дивися.

Удалині біля замку стрибало по землі світло ліхтаря. Гаррі так зрадів, коли його побачив, що готовий був витримати навіть Філчеві докори за спізнення та натяки, що Гаррі значно краще дотримувався б дисципліни, якби Філч регулярно встромляв йому пальці в катівські лещата. Аж тоді, як жовте світло наблизилося метрів на три і Гаррі скинув плащ-невидимку, щоб виявити свою присутність, він, спалахнувши палкою ненавистю, упізнав у відблисках ліхтаря гачкуватий ніс та довге чорне масне волосся Северуса Снейпа.

— Ну-ну-ну, — глузливо осміхнувся Снейп, витяг чарівну паличку і вдарив по замку, від чого ланцюги зміями ковзнули додолу й брама зі скрипом відчинилася. — Добре, Поттере, що ти виявив ласку з’явитися, але ти, мабуть, вирішив, що шкільна мантія відвертатиме увагу від твоєї краси.

— Я не міг перевдягтися, бо не мав своєї валі... — почав виправдовуватися Гаррі, але Снейп його урвав.

— Німфадоро, можеш не чекати. Поттерові цілком... е-е... безпечно зі мною.

— Моє повідомлення призначалося Геґріду, — спохмурніла Тонкс.

— Геґрід запізнився на бенкет з нагоди початку навчального року, так само, як і Поттер, тож замість нього твою звістку отримав я. До речі, — додав Снейп, відступаючи, щоб пропустити Гаррі, — цікаво було бачити твого нового патронуса.

Він з гуркотом зачинив браму просто в неї перед носом і знову запечатав чарівною паличкою ланцюги, які, брязкаючи й звиваючись, повернулися на своє місце.

— На мою думку, старий патронує вдавався тобі краще, — сказав Снейп з непідробною злістю в голосі. — Новий якийсь слабший.

Снейп хитнув ліхтарем, і в його відблиску Гаррі помітив на обличчі Тонкс вираз обурення й люті. А потім вона знову розчинилася в темряві.

— На добраніч, — попрощався з нею Гаррі, йдучи до школи за Снейпом. — Дякую за... все.

— Бувай, Гаррі.

Якусь хвилину-дві Снейп мовчав. Гаррі відчував, що його власне тіло випромінює такі потужні хвилі ненависті, що дивно було, як це вони не пропалюють Снейпа наскрізь. Він ненавидів Снейпа ще з першої їхньої зустрічі, але остаточно й безповоротно Снейп утратив найменшу нагоду розраховувати на поблажливість Гаррі через його ставлення до Сіріуса. Влітку Гаррі мав досить часу, щоб обміркувати цю ситуацію. Він вирішив, що саме Снейпові в’їдливі нагадування Сіріусові, що той скніє в безпечній схованці, тоді як решта Ордену Фенікса бореться з Волдемортом, підштовхнули Сіріуса в ніч його загибелі помчати в міністерство. Гаррі чіплявся за цю думку, яка не лише спонукала його звинувачувати Снейпа і мати від цього певне заспокоєння, а й підказувала, що Сіріусова смерть анітрохи Снейпа не мучить.

— П’ятдесят очок з Ґрифіндору за запізнення, — сказав Снейп. — І ще, стривай, двадцять за твій маґлівський одяг. Не пам’ятаю, щоб якийсь гуртожиток на самому початку року опинявся в мінусах... ще ж і десерт не подавали. Мабуть, Поттер, це новий рекорд.

Лють і ненависть, що вирували в грудях Гаррі, палахкотіли вже, здається, білим жаром, але він радше погодився б залишитися паралізованим до самого Лондона, ніж розповів би Снейпові, чому запізнився.

— Ти, мабуть, готував показове прибуття? — не вгамовувався Снейп. — Та, оскільки літаючої машини в тебе нема, ти вирішив, що досягнеш драматичного ефекту, якщо ввалишся у Велику залу посеред бенкету.

Гаррі тримав язика за зубами, хоч і боявся, що в грудях зараз щось вибухне. Він розумів, що Снейп прийшов по нього заради цих кількох хвилин, коли без свідків шпигатиме й мучитиме Гаррі.

Нарешті вони дійшли до замкових сходів, а коли відчинилися великі дубові двері у вимощений плитами просторий вестибюль, їх привітали вибухи сміху, розмови та дзенькіт тарілок і келихів, що долинали з Великої зали. Гаррі хотілося знову накритися плащем-невидимкою, щоб непомітно пробратися до свого місця за довжелезним ґрифіндорським столом (який, на жаль, був найдалі від вестибюлю).

Наче прочитавши ці думки, Снейп сказав:

— Ніяких плащів. Зайди, щоб усі тебе бачили. Ти ж цього й хотів,

Гаррі рішуче пішов у відчинені двері — що завгодно, аби лиш позбутися Снейпа. Велика зала з її чотирма довгими учнівськими столами та вчительським столом на підвищенні була, як завжди, прикрашена свічками, що плавали в повітрі. Тарелі від їхнього світла виблискували й сяяли. Але для Гаррі це все злилося в одну мерехтливу пляму, бо він так швидко йшов, що проскочив гафелпафський стіл перш, ніж його звідти помітили. А коли учні почали зіскакувати з місць, щоб його роздивитися, він уже побачив Рона й Герміону, кинувся вздовж лав і за хвильку втиснувся між ними.

— Де ти... мамонько, що з твоїм обличчям? — витріщився на нього Рон разом з усіма, хто був поблизу.

— А що, щось не так? — здивувався Гаррі, а тоді схопив ложку і придивився до свого викривленого відображення.

— Ти весь у крові! — зойкнула Герміона. — Йди сюди...

Вона підняла чарівну паличку, вимовила “Терґео!”, й стерла засохлу кров.

— Дякую, — сказав Гаррі, мацаючи своє вже чисте обличчя. — А як мій ніс?

— Нормально, — стурбовано відповіла Герміона. — А що таке? Гаррі, що сталося? Ми так злякалися!

— Розкажу потім, — спинив її Гаррі. Він прекрасно розумів, що Джіні, Невіл, Дін і Шеймус нашорошили вуха; навіть Майже-Безголовий Нік, ґрифіндорський привид, і той завис над столом, щоб підслухати розмову.

— Але... — не стрималася Герміона.

— Не зараз, Герміоно, — повторив Гаррі похмуро й багатозначно. Він сподівався, що всі вважатимуть, ніби він потрапив у якусь героїчну сутичку, бажано з участю двох- трьох смертежерів і дементора. Та ба — Мелфой рознесе цю ганебну історію по всіх-усюдах, хоч можливість, що більшість ґрифіндорських вух її не почують, усе-таки існувала.

Гаррі потягся повз Рона по курячі ніжки та чіпси, але не встиг узяти, бо страви зникли, а замість них з’явився десерт

— Ти знову пропустив Сортування, — сказала Герміона, а Рон поліз по великий шоколадний пудинг.

— Капелюх щось цікаве розповідав? — запитав Гаррі, беручи пиріг з мелясою.

— В основному те саме... радив усім єднатися всупереч ворогам... ну, сам знаєш.

— А Дамблдор згадував Волдеморта?

— Ще ні, але ж він завжди виголошує головну промову після бенкету, правда? Лишилося вже небагато.

— Снейп казав, що Геґрід запізнився на бенкет...

— Ти бачив Снейпа? Як це? — насилу проказав Рон, бо його рот був напханий пудингом.

— Нарвався на нього, — ухильно відповів Гаррі.

— Геґрід запізнився всього на кілька хвилин, — повідомила Герміона. — Дивися, Гаррі, він тобі махає.

Гаррі глянув на вчительський стіл і всміхнувся Геґрідові, котрий і справді махав йому рукою. Геґрід так і не навчився поводитися з гідністю професорки Макґонеґел, виховательки ґрифіндорського гуртожитку, яка сиділа поруч з ним, ледве сягаючи головою Геґрідового плеча. Вона дуже несхвально оцінювала надмірну радість його вітання. Гаррі здивовано помітив, що по другий бік від Геґріда сидить учителька віщування, професорка Трелоні; вона зрідка покидала свою кімнатку на вежі, а на бенкетах з приводу початку навчального року він її досі взагалі не бачив. Вона була, як завжди, чудернацька, обвішана блискучим намистом і довжелезними шалями, з очима, побільшеними окулярами до величезного розміру. Гаррі вважав її напівшахрайкою, тому був вражений, коли наприкінці минулого навчального року виявив, що саме вона виголосила пророцтво, яке спонукало Лорда Волдеморта вбити батьків Гаррі й напасти на нього самого. Після цього Гаррі уникав її товариства. На щастя, цього року він уже не вивчатиме віщування. Її великі, як маяки, очі глянули в його бік; він блискавично відвернувся до слизеринського столу. Драко Мелфой жестами розквашував уявного носа, а у відповідь гримів регіт і лунали оплески. Гаррі втупився очима у свій пиріг з мелясою, а в грудях йому знову запекло. Зараз він багато віддав би за змогу зійтися з Мелфоєм віч-на-віч у двобої...

— То що хотів професор Слизоріг? — запитала Герміона.

— Дізнатися, що було в міністерстві, — відповів Гаррі.

— Як і всі тут присутні, — пирхнула Герміона. — Нас про це в поїзді ого як випитували, скажи, Роне?


2329207922569729.html
2329276134411909.html
    PR.RU™