Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення

Предыдущая48495051525354555657585960616263Следующая

Складовою аграрних відносин є рентні відносини, які виникають у зв'язку з виробництвом і привласненням додаткового прибутку на основі використання землі.

Рента (від фр. rendre — "віддана") — це передача частини доходу, створеного землекористувачем, власнику землі.

Ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів, і насамперед від раціонального використання землі, її родючості. Розрізняють природну і штучну родючість ґрунтів. Природна є сукупністю фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів, а штучна — результатом здійснюваних людьми заходів, спрямованих на поліпшення якості землі та методів землеробства.

У реальній дійсності як для землевласника, так і для землекористувача має значення економічна родючість. Критерієм економічної родючості ґрунтів є обсяг урожаю, отриманого з площ, які мають однакову природну родючість.

З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу — земельна рента. Земельна рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому є в загальній масі додаткового продукту надлишком над середнім прибутком.

Отже, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як надлишкова частина чистого прибутку. Причиною її є природні монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференційну, абсолютну й монопольну (рис. 12,7).

Диференційна рента утворюється незалежно від форм власності на землю.

Земельна рента за своєю суттю, як це було з'ясовано вище, є надлишковою частиною прибутку. У промисловості вона — явище тимчасове, тому що конкуренція не дає можливості надовго закріпити виключні умови, що її породжують, як привілеї окремих підприємців. У сільськогосподарському виробництві інші умови функціонування капіталу. Основний засіб виробництва — земля, обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), з іншого — кордонами держав. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються грошові доходи населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання. Це створює певні виняткові умови, які породжують монополію на землю як об'єкт господарювання.



Отже якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не задовольнятиметься .

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто

розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту — диференційну.

Сказане можна зобразити за допомогою графіків (рис. 12.8).

На рисунку подано три різні за родючістю земельні ділянки: І —- краща; II — середня; III — гірша.

На осі абсцис показано урожайність ділянки у центнерах (Q^), на осі ординат — ціна продукції (Рг, Р2). Крива МК — середні суспільні витрати виробництва одиниці сільськогосподарської продукції; криві АКг, АК2, AKS — індивідуальні витрати виробництва одиниці продукції відповідно на І, II, III ділянках.

Як бачимо, на кращій ділянці (І) найвища урожайність (QJ і найнижчі витрати виробництва продукції (AKJ порівняно із середніми суспільними витратами виробництва (МК). Це означає, що власник першої ділянки, продаючи урожай, отримує додатковий продукт у вигляді диферен-ційної ренти, розмір якої дорівнює площі заштрихованого прямокутника.

У власника середньої ділянки (II) індивідуальні витрати виробництва АК2 також нижчі від суспільних, і він також отримує додатковий дохід у вигляді диференційної ренти, однак дещо меншого розміру, оскільки у нього нижча урожайність Q2.

У власника гіршої ділянки (III) індивідуальні витрати виробництва ЛК3 дорівнюють суспільним витратам МК і урожайність найнижча Q3. Після реалізації продукції він покриє лише свої витрати й отримає нормальний середній прибуток. На гіршій ділянці додаткового доходу понад середній прибуток не створюється, отже, диференційна рента відсутня.

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти — першу та другу.

Диференційна рента І — це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференційна рента II — виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.

Взаємозв'язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга — з економічною (штучною) родючістю ґрунтів (рис. 12.9).

У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція, існує ще й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі й на гірших (рис. 12.10). її причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку у сільському господарстві понад середню норму прибутку.

Абсолютна рента утворюється як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс середній прибуток) (рис. 12.11). Інакше кажучи, абсолютна рента є різницею між ринковою вартістю продукції та ціною виробництва. Вона виникає тоді, коли за обмеженості землі як головного засобу виробництва існує і монополія приватної власності на землю. Вона заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.

У сільському господарстві використовується більша кількість робітників і, як результат, створюється більша маса додаткової вартості на рівновеликий капітал. В інших галузях економіки внаслідок постійних переливань з однієї галузі в іншу створюється подібне до спільного "котла", з якого капіталісти різних галузей господарства дістають середній прибуток на рівновеликий капітал. Сільське ж господарство в процесі вирівнювання індивідуальних прибутків у середній не бере участі у зв'язку з існуванням приватної власності на землю, яка заважає вільному застосуванню капіталу в землеробстві. З цієї причини сільськогосподарська продукція продається не за цінами виробництва, а за вартістю, яка містить у собі й субстанцію абсолютної ренти, тобто надлишок додаткової вартості над середнім прибутком.

Абсолютна рента — це різниця між ринковою вартістю продукції і ціною виробництва. Вона є даниною, яку отримує землевласник на основі права приватної власності.

Деякі економісти заперечують існування абсолютної земельної ренти. Дискусія з цього приводу не припиняється з часу оприлюднення теорії абсолютної ренти класичною економічною школою. Свій висновок про відсутність абсолютної ренти в сучасних розвинутих країнах економісти обґрунтовують тим фактом, що в сільському господарстві цих країн органічна будова капіталу не нижча, ніж у провідних галузях промисловості. Висока тут і технічна озброєність праці, скорочується чисельність працюючих у сільському господарстві. Тому, мовляв, тут не може бути надлишку прибутку над середнім прибутком.

Проте причина виникнення абсолютної ренти — монополія приватної власності на землю — залишається. Ось чому слід брати до уваги можливість існування деяких інших соціально-економічних факторів і умов утворення високої норми прибутку в сільському господарстві (прискорений рух оборотних коштів, використання дешевої робочої сили, економія на основних фондах, податкові пільги, регулювання цін, дотації, субсидії держави тощо).

Крім диференційної і абсолютної ренти існує монопольна рента (рис. 12.12). Вона утворюється через обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певних кліматичних умов. Тільки на певних землях і за певних природно-кліматичних умов можливе виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими унікальними якісними характеристиками (наприклад, особливих сортів винограду та вина із нього, чаю, тютюну, трояндової олії). Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення у сільськогосподарський оборот нових земель, а постійний попит на продукцію не задовольняється, з'являється можливість реалізувати таку продукцію за монопольна високими цінами. Рівень цих цін визначається не реальними витратами виробництва продукції, а виключно платоспроможним попитом заможних споживачів цих рідкісних продуктів. Різниця між монопольно високою ціною такого продукту і його вартістю й становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

Джерело монопольної ренти знаходиться поза межами сільського господарства. Це, як правило, частина прибутку, створена в інших галузях виробництва, яку отримує землевласник через перерозподіл. Тому монопольну ренту можна вважати "квазірентою", або "віртуальною", земельною рентою.

Земельна рента є частиною орендної плати. Орендна плата за земельну ділянку — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Ставка орендної плати залежить від терміну оренди, умов платежу, умов експлуатації, розміру банківського відсотка, обкладання податками та ін.

Крім ренти орендоплата може містити амортизацію за використання капіталу, вкладеного в землю, та відсоток на нього (рис. 12.13).

Рентні платежі утворюються і вилучаються не лише в сільському господарстві, а й у несільськогосподарських галузях — промисловості та будівництві. У видобувній промисловості, наприклад, надприбуток має вигляд диферен-ційної ренти. Витрати на видобування вугілля, руди, нафти, газу з розрахунку на одиницю продукції залежать від природних умов залягання корисних копалин, вмісту компонентів у руді, їх співвідношення, умов та відстані транспортування тощо.

Крім диференційної ренти, у цих галузях утворюється і монопольна рента. Закономірності її виникнення такі самі, як і в сільському господарстві. Особливості пов'язані насамперед зі специфікою використання землі як засобу виробництва у несільськогосподарських галузях. Якщо у видобувній галузі земля — джерело споживчих вартостей, у будівництві земля є умовою виробництва, де враховується її рельєф, місцезнаходження, ціна на житло тощо.

Усі рентні доходи розподіляються між державою, земельними власниками і тими, хто користується землею (фермери, селянські господарства, кооперативи тощо).


2331202246581448.html
2331278383255266.html
    PR.RU™